У обочины дороги
Человек сидел убогий.
Подаянием жил годы.
В холод, зной и непогоду
Проходящих зазывал,
Чтоб хоть что-то кто-то дал.
Был голодным он и сытым,
Был довольным, был и битым...
И привык к несчастной доле:
Под кустом спать в чистом поле...
Знать так свыше суждено
И иного не дано.
Путник как-то дав монету,
Вопрошал: «Что ль дома нету,
Что сидишь ты у дороги
И несчастный, и убогий?»
Тот вздохнул: «Уж тридцать лет
Ни семьи, ни дома нет.».
«Что за ящик под тобою?
Иль сокровище какое?
Загляни туда хоть что ли:
Вдруг спасенье от неволи?».
«Что ты, спутник, много лет
Ящик — просто табурет».
«Но давай его откроем,
Глянем, что же в нем такое?».
Доски вскрыли и застыли:
Там златые слитки были!
Вот тебе и табурет!
Нуждам всем в нем был ответ.
Так и мы так часто ищем,
Как наш друг — богатый нищий,
Для себя ответы всюду,
Верим, что придет к нам чудо!
Только вне сокровищ нет.
В нас Божественный ответ!
Вечерская Наталья ,
Россия, Ярославль
Я на страницах душу вам открою.
Пройдите осторожно, не спеша.
Я с вами поделюсь своей любовью
И чувствами, что полнится душа. e-mail автора:vecher-natalya@yandex.ru сайт автора:Стихи.ру
Прочитано 2257 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
